Цю жінку називали "українським Квентіном Тарантіно" 19 століття за жорсткі та правдиві оповіді. Вона стала першою жінкою, яка вивела народну Україну на європейський літературний рівень. Але за цим стояла складна історія - чоловічий псевдонім, як захист, і чоловік, що привласнив її творчість.

Чому Марко Вовчок приховувала своє справжнє ім’я і що стало трагедією її життя, розповідає РБК-Україна.

Хто така Марко Вовчок насправді

Справжнє ім’я Марко Вовчок - Марія Олександрівна Вілінська. Народилася в Орлі (Російська імперія) 1833 року.

Після шлюбу з Опанасом Марковичем, Вілінська захопилась українською культурою, почала писати оповідання, вивчати народну мову. Її перша збірка "Народні оповідання" вийшла в 1857 році та викликала справжній фурор.

Чому вона обрала чоловічий псевдонім

У 19 столітті літературний світ був суворо чоловічим. Жінок не сприймали як серйозних авторів, особливо тих, що писали на соціально гострі теми.

Марія обрала псевдонім "Марко Вовчок", поєднавши ім’я чоловіка Опанаса Марковича та українське слово "вовчок" (вовк - символ дикості, сили та незалежності).

Цей образ дозволив їй "обійти" упередження та отримати ширше визнання.

Як і хто крав у неї тексти

Скандал спалахнув після того, як з’явилися переклади її українських оповідань російською мовою. Спочатку вважалося, що переклади належать їй.

Але згодом стало відомо, що це робив її чоловік Опанас Маркович. Проблема полягала в тому, що переклади часто перекручували сенси та подавались без належного авторства.

Але ще більший резонанс викликав Іван Панаєв - російський письменник, який видавав твори Вовчок під своїм ім’ям у журналі "Современник".

У результаті частина її творчості була опублікована без вказівки авторства або з чужим підписом, а сама Марія довго боролася за відновлення справедливості.

Марія Вілінська - Марко Вовчок (фото: Вікіпедія)

Журнал "Переклади кращих іноземних письменників"

У 1870 році Марія Олександрівна підписала контракт із петербурзьким видавцем Семеном Звонарьовим на видання та редагування ілюстрованого щомісячника "Переклади кращих іноземних письменників".

Вона мала виплачувати перекладачкам 10 рублів за сторінку, однак повідомляла про низькі продажі й виплачувала лише половину - 5 рублів, а обіцяне доповнення так і не надавалося.

Скандал: як трапився плагіат

Серед залучених перекладачок була Катерина Керстен, двоюрідна сестра її чоловіка. Вона отримала завдання перекласти казки Ганса Крістіана Андерсена, але натомість передала ранні переклади Марії Трубнікової та Надії Стасової (виконані в 1863 році), практично дослівно скопійовані.

Марко Вовчок не перевірила рукопис, підписала його власним ім’ям, і він був надрукований у журналі. Публікація спровокувала конфлікт: Керстен анонімно надіслала примірники перекладів Трубнікової та Стасової самим авторками, які виявили їх в опублікованому томі

Реакція літератури: третейський суд

Спочатку Трубнікова та Стасова не підіймали публічний конфлікт, однак коли вийшов другий том, справу підхопив Володимир Стасов, брат однієї з авторок. Він написав публічну статтю "Щось дуже негарне" в газеті "Санкт-петербурзькі відомості", прямо звинувативши Марко Вовчок у плагіаті

Відтак було скликано третейський суд із 19 літераторів, які одноголосно визнали Марко Вовчок винною у плагіаті.

Оскільки вона не оголосила про наявність найманих перекладачок, не визнавати провину було вкрай складно - такий визнаний факт остаточно зіпсував репутацію письменниці

Занепад літературної кар’єри

Через скандал журнал довелося закрити, Марко Вовчок втратила довіру літературних кіл і практично повністю припинила публікації.

Вона вимушено переїхала до Тверської губернії, потім - до Ставрополя, намагаючись почати життя заново, але більше не повернулась до активної літературної діяльності на рівні, яким вона володіла раніше.

З 1872 року Марія живе у провінції й пише хіба російською мовою, саме в цей час з'явилося декілька її відомих романів.

А у 1878 вона вдруге вийшла заміж, за значно молодшого чоловіка, Михайла Лобач-Жученка. Наступні 30 років Марія мешкала у місцях служби свого чоловіка, переважно у Російській імперії.

З 1887 по 1893 - у селі Хохітва Київської губернії. Після - оселилася у російському місті Нальчик і там померла на 74 році життя в 1907 році.

Доробок в літературі

Марко Вовчок збагатила українську літературу жанрами соціально-проблемного оповідання - "Козачка", "Одарка", "Горпина", "Ледащиця", "Два сини".

Найбільш відома книга - це соціальна повість "Інститутка", а ще психологічні оповідання та повісті - "Павло Чорнокрил", "Три долі". Писала вона і соціальні казки - "Дев'ять братів і десята сестриця Галя", і балади - "Чари", "Максим Гримач", "Данило Гурч".

За життя її твори часто публікувалися - як у збірниках, так і окремими книжками. Проза Марко Вовчок надала важливої ролі українській літературі у світі.

Вона мала вплив на розвиток літератури в інших країнах - її твори з'являлися у чеських, болгарських, польських, сербських, словенських перекладах, виходили у Франції, Англії, Німеччині, Італії.

Частина творів була написана російською мовою та згодом перекладена. Досі невідомо, яка мова була в оригіналі повісті "Маруся". Деякі твори Вовчок були втрачені.

Суперечки щодо авторства її книг українською точаться й досі, оскільки є велика різниця між її творами. 

Вас також може зацікавити:

• Які факти з життя автора "Кайдашевої сім'ї" вас здивують
• Що Ліна Костенко розповіла про радянські репресії
• Чому Григорій Сковорода краще за всі сучасні мотиваційні книжки

Для написання цього матеріалу були використані такі джерела: mediabrama, Хроніки Любарта, Вікіпедія, Zahid.net, Енциклопедія українознавства.