Головне:

• Завдяки чому радикали стали популярними серед молодих людей на Заході?
• Чому в одних випадках молодь голосує за правих радикалів, а в інших – за ультралівих?
• Як радикали мобілізують молодь приходити на вибори?
• Чи будуть європейці голосувати за поміркованих коли подорослішають?

В центрі французького Ліона 7 липня минулого року зібралися близько 2,5 тисяч молодих людей. Вони святкували перемогу на парламентських виборах лівого блоку "Новий народний фронт". Частина молодиків принесли антифашистські плакати та скандували гасла "Contre le fascisme!" (Проти фашизму!).

Паралельно у місті проходив й інший мітинг – ультраправий і дещо менший за масштабами. Прихильники партії "Національне об'єднання", яку донедавна очолювала Марін Ле Пен, організували контр-протест. Ультраправі намагалися прорватися через кордони поліції до натовпу лівих. Обидві сторони кидали пляшки, запалювали феєрверки. Правоохоронці застосували сльозогінний газ і водомети. Було затримано більше десятка молодиків.

Хоч ця ситуація в Ліоні була дещо екстремальною, далеко не одичною. Вона засвідчує, що у європейської молоді все ще є потенціал бути залученою до активної участі у політиці.

Голосування за лівих на тих виборах було вражаючим – 48% виборців 18-24 років і 38% у віковій групі 25-34 років підтримали "Новий народний фронт". З них близько 60% голосів припало на його ультраліву частину – партію "Нескорена Франція". Натомість "Національне об’єднання" (RN) здобуло 33% голосів серед виборців віком 18-24 роки, та 32% в категорії 25-35 років.

Молодіжний мітинг у Тулузі, Франція (фото: Getty images)

Ще наочніше це проявилося на президентських виборах у Румунії 2024 року, де молодь масово і несподівано проголосувала за Келіна Джорджеску, незалежного ультраправого кандидата. Його загальний результат – 22,9%, однак він набрав 30% серед виборців віком 18-24 роки і 26% – у 25-34-річних..

У Польщі на президентських виборах цього року молодь масово голосувала за праворадикального Славоміра Менцена. У першому турі він отримав 36,1% голосів серед виборців 18-29 років, найбільше з усіх кандидатів. При тому, що його загальний результат – лише 14,8%.

Схожі тенденції спостерігаються і в низці інших європейських країн, а також у США.

Хоча більше уваги привертають ситуації, коли молодь масово підтримує правих радикалів, це відбувається далеко не всюди.

"Ми бачили кілька виборів, де ультраправі партії дуже добре виступили серед молодих виборців, звичайно. Але було багато інших виборів, на яких це було не так, і вони не отримують стільки уваги ЗМІ. Тож є також багато виборів, де ультраправі не домінують серед молоді", – зазначив у коментарі РБК-Україна політолог і психолог, доцент Радбодського університету Неймеґена (Нідерланди) Родерік Реккер.

Приміром, на минулорічних виборах до Європейського парламенту серед молоді домінували ліві та радикально ліві партії. Або ж на парламентських виборах у Португалії радикально ліва партія Bloco de Esquerda (Лівий блок) отримала 4,4% голосів, але серед виборців 18–34 років – аж 15%.

За словами Реккера, ультраправі мають приблизно однакову частку голосів у всіх вікових групах і зростання цих партій відбувається "рівномірно". Тоді як ліві радикали дійсно мають більше популярності серед молоді.

Мітинг "Нового народного фронту" у Франції (фото: Getty Images)

Хоча в минулому ці два політичні табори були протилежними один одному, зараз ультраправі та ультраліві стають дедалі подібнішими, сказав РБК-Україна асоційований професор європейських студій Тартуського університету (Естонія) Стефано Брагіролі. У політології це явище відоме як "ефект підкови".

"Їх об’єднує не стільки те, що вони говорять, скільки те, кого вони критикують. Сьогодні спільною мішенню крайніх правих і радикальних лівих, зазвичай, є консенсус ліберальної демократії", – зазначив Брагіролі, – Якщо подивитися на показники задоволеності демократією чи загальним станом справ, молодь демонструє найнижчий рівень підтримки. Тому вона більш чутлива до меседжів партій, які атакують ліберально-демократичний консенсус".

За його словами, молодь відчуває, що ліберальна демократія не приносить їй користі, і тому вони більш відкриті до підтримки радикальних партій, які кидають виклик статусу-кво. Зміни, незалежно від їхнього характеру, сприймаються молодими людьми як щось позитивне.

Проблеми молоді більш-менш стандартні. Так, опитування Eurobarometer від вересня-жовтня минулого року показало: 38% молодих громадян ЄС (до 34 років) вважають, що ЄС повинен більше інвестувати в доступне житло та підтримку вартості життя. Далі у списку їх пріоритетів йдуть освіта, навчання та здобуття нових навичок (29%), а також психічне здоров'я та благополуччя (28%).

"Ми живемо в епоху швидких змін, особливо в Західній Європі. Це, можливо, менше стосується Болгарії, Румунії чи частково Польщі, але у таких країнах як Франція, Німеччина чи Італія молодь порівнює себе з батьками. І їхні батьки належали до покоління з хорошою, відносно добре оплачуваною роботою та значними гарантіями безпеки. Сьогодні ж молодь перебуває в нестабільному становищі", – сказав виданню Брагіролі.

Головна проблема молодих виборців у тому, шо вони не завжди ходять голосувати, навіть якщо засвідчують прихильність до тієї чи іншої партії. Тож на одних виборах їх голос є дуже вагомим, а на інших – його майже непомітно. Цікаво, що тут є певні закономірності.

"Коли праворадикальна партія є новою, вона може показувати трохи кращі результати серед молодих виборців. Також іноді можна побачити, що коли партія багато набирає і зростає порівняно з попередніми виборами, то потім вона набирає трохи більше навіть серед молодших виборців", – зазначив Реккер.

Та коли у партії падає популярність на наступних виборах, вона також швидше втрачає голоси серед молодших виборців – вони не є лояльними до якоїсь певної партії.

Голосування на виборах до Європарламенту, 2024 р. (фото: Getty images)

В таких випадках ефект новизни ключовий. Тим паче популісти використовують цей меседж для агітації. Для молоді – переважно через соціальні мережі.

Серед найбільш успішних у цьому плані – лідер "Національного об'єднання" у Франції 29-річний Жордан Барделла. Одна з його найуспішніших стратегій – брати інтерв'ю, які він дає деінде і розміщувати уривки з них у TikTok. Крім того, на його акаунті у 2,2 млн підписників багато публічних виступів та особистого життя: від тренувань у спортзалі до відео з домашніми улюбленцями.

"Якщо порівняти TikTok Барделла з TikTok Макрона (президента Франції - ред.), то, попри інституційну позицію Макрона, їхня мова кардинально різна. Крайні праві та радикальні ліві майстерно використовують прості, прямі й зрозумілі меседжі", – зазначив Брагіролі.

Та мабуть, найбільш показовий випадок стався під час президентських виборів у Румунії минулого року. Незалежний кандидат Келін Джорджеску активно вів TikTok, викладаючи ролики, де він відвідує церкву, очевидно, прагнучи створити образ побожного християнина, а також займається дзюдо та бігає на стадіоні. Щоб його відео в TikTok охопили ширшу аудиторію, він закликав підписників поширювати їх і використовувати хештеги з його ім'ям для просування.

"Взагалі він зробив неймовірне – мобілізував молодь прийти на вибори, бо молодь, в принципі, не те, що раніше голосувала за тих чи інших – ні. Вона просто менше ходить на вибори", – пояснила РБК-Україна медіаекспертка, директорка ГО "Детектор медіа" Галина Петренко.

Мітинг прихильників Келіна Джорджеску в Румунії (фото: Getty Images)

Водночас спецслужби Румунії зафіксували російський слід і зовнішню допомогу політику – через використання алгоритмів TikTok для підвищення популярності його відео. Власне, це згодом стало підставою для скасування першого туру виборів, а згодом Джорджеску взагалі затримали та відсторонили від виборів.

Як писало РБК-Україна, відносини європейських радикалів з Росією багатопланові і складні. Кремль регулярно допомагає частині з них, але не всім. Інша частина радикальних партій чітко підтримує Україну, переважно у країнах Центрально-Східної Європи. Та в будь-якому випадку зростання ваги радикалів базується на використанні внутрішніх проблем.

"Росія просто вишукує ті проблемні моменти, які є в суспільствах, незадоволення чимось, раціональні, нераціональні, вона їх далі роздмухує і це допомагає приводити до влади політиків, які можуть далі розхитувати європейську єдність, заважати Україні доєднуватися до Європейського союзу, тощо", - сказала Петренко.

Чому одна частина молоді готова підтримувати радикальних лівих, а інша – ультраправих? За словами Брагіролі, є певна кореляція з освітою та місцем проживання, хоча бувають і винятки. Молодь із нижчим рівнем освіти, яка походить, приміром, із робітничих районів, більше схильна підтримувати консервативні політсили, традиційні цінності та ідею повернення до "міфічного минулого".

"З іншого боку, якщо відчуття невизначеності високе, але рівень освіти вищий, а місце проживання – великі міста, то частіше спостерігається підтримка прогресивних або радикальних лівих партій", – сказав Брагіролі.

Ще один важливий момент – гендерні відмінності. Серед молоді ультраправі партії підтримує значно більший відсоток чоловіків. Це знову ж таки пов’язано з відчуттям незахищеності.

"Уявіть молодого хлопця з нестабільною, низькооплачуваною роботою, якому ледве вистачає грошей на оренду квартири. До цього додається відчуття, що раніше, будучи молодим чоловіком, можна було розраховувати на певні привілеї: легше отримати роботу чи зайняти хорошу позицію. Наприклад, його батько міг мати стабільну роботу, тоді як мати залишалася вдома. Тепер же, через спотворене сприйняття, здається, що молоді жінки, мігранти чи інші групи "забирають" те, що раніше належало йому", – наголосив у розмові з виданням Брагіролі.

Протест проти продажу зброї Ізраїлю, Лондон (фото: Getty Images)

Крім того, існує елемент так званої загроженої маскулінності. "Вони вважають, що, будучи чоловіками, вони повинні мати певні права, але сучасне суспільство, де, на їхню думку, пріоритет віддається жінкам, ЛГБТ чи іншим групам, залишає їх "останніми в черзі", – додав експерт.

Цей феномен помітний, наприклад, у популярності так званих "менфлюенсерів", які створюють контент, орієнтований на традиційно "чоловічі" теми, такі як стиль, фітнес, технології, автомобілі, фінанси, мотивація чи спосіб життя (хоча не виключно) та говорять про "втрачений простір для білих чоловіків". Мабуть, одним з найвідоміших прикладів тут є Ілон Маск.

Водночас із лідерами, на яких орієнтується молодь, не все так очевидно. Частина радикальних партій дійсно працює через своїх "молодих" очільників, які виглядають "покращеними і успішними" рольовими моделями для молоді. Найбільш яскраві приклади – ті-таки Жордан Барделла у Франції та Славомір Ментцен у Польщі, якоюсь мірою – ліворадикальна Александрія Окасіо-Кортес у США.

Та були й приклади, коли молодь підтримує значно старших політиків. Серед таких – ліві Джеремі Корбін у Великій Британії та Берні Сандерс у США, котрий є справжнім кумиром для багатьох американців, які за віком годяться йому навіть не у внуки, а у правнуки. Універсального пояснення цьому немає, втім ключовою тут є опозиційність лідерів до політичної системи та імідж "бунтарів".

Все це означає додаткові неприємності для традиційних партій, які роками перебували при владі – лівоцентристських соціал-демократів, правоцентристських християнських демократів, а також лібералів.

З особистого досвіду Родерік Реккер підтвердив, що ці політсили приділяють увагу молодіжній політиці. Разом з тим, молодь не завжди є пріоритетом – в короткій перспективі буває простіше працювати і старим електоратом, бо його все ще досить, аби залишатися при владі.

"Європа, як і Україна, має старіюче населення. Це означає, що більшість виборців старші за 40 років у більшості європейських країн. Тож для центристських партій все ще привабливо просто отримати голоси від старших груп виборців, адже загалом молоді виборці є відносно меншою групою серед населення", – сказав виданню Реккер.

Тим не менш, є й успішні кейси, коли молодь ставала на бік саме "старих" партій. Яскравим прикладом тут є соціал-демократи в Данії. Партія на чолі з Метте Фредеріксен рішуче взялася за питання нелегальної міграції, і це принесло їй позитивні результати.

"Однак проблема в тому, що потрібен баланс. Мейнстримна партія мусить запропонувати рішення, яке прийматиметься як ефективне, але не виглядатиме як погана копія пропозицій крайніх правих, інакше виборці оберуть "оригінал", – наголосив Брагіролі.

У випадку соціал-демократів частина виборців підтримує жорсткіші заходи щодо міграції, але надто жорстка політика може відштовхнути прогресивних виборців, які голосували за них раніше. Тож потрібно ретельно зважувати: чи вдасться залучити більше виборців, ніж втратити.

"Якщо ти не соціаліст у 20, у тебе немає серця; якщо ти все ще соціаліст у 40, у тебе немає розуму", – таку фразу приписують прем'єр-міністру Великої Британії Вінстону Черчиллю.

Раніше все дійсно було так. Молодь з віком відходила від радикалів та голосувала за більш помірковані і відповідальні політичні сили. Але ці тенденції характерні для ліберальних демократів в часи стабільності – і саме це зникає на тлі економічних труднощів у Європі та російської загрози.

Додатковий сумбур вносить інформаційна сфера – вона більш плинна, відкрита й некерована, ніж ера "до інтернету". Ба більше, алгоритми соціальних мереж влаштовані таким чином, що вони сприяють створенню "бульбашок однодумців", які поступово посилюють радикальність їхніх членів.

Молодіжний мітинг у Глазго, Велика британія (фото: Getty Images)

Хай зараз у Європі доля молоді менша, ніж раніше, в силу невтішних демографічних тенденцій. Та все одно вона залишиться активною принаймні протягом кількох десятиліть. Натомість старші виборці поступово відходять від участі у політичних процесах, в силу природних причин.

У підсумку, дуже багато залежить від здатності мейнстримних партій дати раду проблемам, які хвилюють суспільство. В іншому випадку на західні країни чекають великі проблеми.

"Це може звучати трохи зверхньо, але старші покоління, особливо в Європі, краще розуміють ризики втрати демократії. Вони або жили за авторитарних режимів, або чули від бабусь і дідусів про війну чи інші складні часи. Тому вони усвідомлюють, що може статися, якщо демократія зазнає краху. Молодь натомість часто не має цього "імунітету", – резюмував Брагіролі.

І низка останніх виборів у Європі свідчать, що таке усвідомлення у молодих людей все ж почасти є. Але "старим" партіям точно не можна закривати очі на загрози, які становить для демократії поширення радикальних ідей серед молоді. Як зліва, так і справа.

При написанні матеріалу використовувались дані соціологічного опитування Eurobarometer, публікації Politico Europe, Le Figaro, BBC, FAZ, коментарі Стефано Брагіролі, Родеріка Реккера та Галини Петренко.