Успішних демократичних країн, що стало розвиваються, не так багато. І всі вони мають три спільні чинники:перший – еліти пишуть закони для себе та розповсюджують їх дію на інших. Тобто правила однакові для всіх без винятку;другий – стабільність інститутів не залежить від зміни їхніх очільників. Наприклад, політичні партії та громадські організації створюються не під одну особу;третій – і насправді ключовий з них – колективний контроль еліт за інструментами насильства. Це означає, що контроль за діяльністю правоохоронних органів не має бути сконцентрований в один руках. Цей принцип забезпечує баланс в системі стримувань та противаг.Як це працює в демократичних країнах, ми мали змогу нещодавно переконатися на прикладі президента Південної Кореї Юн Сок Йоля, який під гаслами "захисту від антидержавних сил" намагався ввести в країні воєнний стан, акумулювати контроль над силовими структурами й армією у своїх руках та нівелювати роль парламенту. Читайте також: Перемоги не буде, допоки помилка 2019 залишається на місціРезультат – імпічмент і звинувачення експрезидента у державній зраді. І для Південної Кореї – це не випадковість. Починаючи з 1987 року, дев'ять президентів країни перебували під кримінальними переслідуваннями за корупцію та перевищення повноважень, і тільки двом з них вдалося уникнути судових вироків. Вироки отримали не тільки експрезиденти, але й більшість людей з їхнього "кола довіри": міністри, радники, лояльні до влади представники великого бізнесу і навіть родичі.Так працює судова система та верховенство права, коли політичні еліти дотримуються принципів єдиних правил для всіх та колективного контролю над силовими інструментами. Тоді навіть статус очільника держави не позбавляє тебе від відповідальності перед законом.Результат – мрія будь-якого українського президента. ВВП країни – 1,8 трильйона доларів, ВВП на душу населення – 34 тисячі доларів. Країна входить у топ-3 держав світу за інвестиціями в R&D – понад 4,5% ВВП. Читайте також: Війна — дуже зручний спосіб швидко розв'язати чиюсь персональну проблемуТепер повернемося в Україну… Ніщо інше не могло б так швидко та без торгу об’єднати "Слуг", ОПЗЖ і БЮТ, як розуміння того, хто є спільним ворогом. НАБУ та САП.Нам може не подобатися продуктивність роботи НАБУ та САП, їхні підходи до ведення розслідувань чи кадрової політики. Але позбавлення цих органів незалежності не вирішує цих проблем. Ефективність антикорупційних або будь-яких інших правоохоронних органів, контроль над якими зосереджений в одних руках, має лише один сенс: працювати саме на ці руки. І тоді це вже не про європейські цінності, а про нові українські цінники.ДжерелоПро авторку. Лана Зеркаль, українська дипломатка, ексзаступниця міністра закордонних справ України з питань європейської інтеграціїРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.