Новопризначений голова Українського інституту національної пам’яті (УІНП) Олександр Алфьоров розповів про створення законодавчої бази, яка має чітко визначити, що вважається українською національною пам’яттю, як її моделювати, контролювати та популяризувати. Йдеться про визначення термінів повномасштабної війни, національно-визвольних змагань і децентралізаційного процесу. У коментарі «Главкому» він наголосив на важливості ухвалення законопроєкту №13273 «Про засади державної політики національної пам’яті Українського народу», який, за його словами, мав з’явитися ще в 1990-х роках.

Законопроєкт зареєстровано 12 травня 2025 року. Ініціатор – голова комітету Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики Микита Потураєв. 16 липня Верховна Рада ухвалила документ у першому читанні, підтримавши його 301 голосом. Наразі законопроєкт направлено на доопрацювання та підготовку до другого читання.

В пояснювальній записці зазначається, що метою прийняття законопроєкту є  комплексне законодавче врегулювання питань формування та реалізації державної політики національної пам’яті українського народу, визначення її основних принципів та завдань, повноважень та основних напрямів діяльності суб’єктів політики національної пам’яті.

«Необхідність ухвалення цього акту обумовлена збройною агресією Російської Федерації проти України, яка супроводжується маніпуляціями історичними фактами, спотворенням подій історії українського народу та активним використанням пропаганди», – йдеться в документі. 

Законопроєкт передбачає:

• визначення базових понять, серед яких: «національна пам’ять», «історична антиукраїнська пропаганда», «злочини проти Українського народу», «місце пам’яті Українського народу» тощо;
• встановлення основних принципів і завдань державної політики у сфері національної пам’яті, зокрема консолідацію суспільства, сприяння правді, засудження тоталітарних режимів, захист історичної правди у міжнародному контексті;
• визначення форм і механізмів увічнення пам’яті, включаючи збереження місць пам’яті, меморіальні заходи, присвоєння почесних звань та історичних назв;
• закріплення кола суб’єктів політики національної пам’яті (державні органи, органи місцевого самоврядування, УІНП, громадські організації тощо) та їхніх повноважень;
• запровадження державної підтримки ініціатив у сфері національної пам’яті, включаючи фінансування, популяризацію та захист пам’яток;
• встановлення міжнародного виміру політики пам’яті – передбачено співпрацю з іншими державами, міжнародними організаціями, участь у глобальному меморіальному просторі.

Також планується внесення змін до низки чинних законів України для приведення їх у відповідність до нових положень:

• у законі «Про національну безпеку України» питання збереження національної пам’яті включаються до фундаментальних національних інтересів;
• у законі «Про культуру» та «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» такі питання включаються до пріоритетів державної політики;
• закон «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму» доповнюється положенням про державну підтримку заходів щодо вшанування цих жертв;
• у законі «Про Голодомор 1932–1933 років» закріплюється роль Українського інституту національної пам’яті у проведенні заходів та наданні рекомендацій;
• у законі «Про географічні назви» регламентується механізм відновлення історичної топоніміки, зокрема на тимчасово окупованих територіях, за участі наукових та представницьких інституцій;
• закон про святкові та пам’ятні дати доповнюється положеннями про цілі присвоєння назв і визначення подій: для єдності народу, вшанування жертв, відновлення історичної справедливості та популяризації культурної спадщини;
• у законі «Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні» оновлюється стаття 4 – системно врегулюються питання збереження та облаштування відповідних місць пам’яті.

Алфьоров зазначив, що над текстом законопроєкту працював колектив УІНП, а голосування у парламенті стало сигналом на його користь.

«Коли цей законопроєкт, над яким працював Український інститут національної пам’яті, був прийнятий більшістю – 301 голосом – сьогодні є сподівання, що і в другому читанні він теж буде ухвалений. Це не виключає багатьох суперечок», – підкреслив очільник Інституту.

Він також наголосив, що ухвалити цей закон потрібно було значно раніше.

«У першу чергу акцентую на тому, що цей закон мав бути прийнятий, очевидно, ще в ті далекі 90-ті роки, коли йшлося про створення потужної законодавчої бази, яка б регламентувала основні засади і національної пам’яті, і національної безпеки», – зауважив Алфьоров.

За його словами, наразі активно подаються правки до законопроєкту, і Українського інституту національної пам’яті працює над його покращенням.

«Ми спробуємо його ще більше покращити. Зрештою, це вже входить у сферу моєї нової каденції, бо я не займався ним до цього. Я дуже сподіваюся, що ми зрештою отримаємо закон, який зможе, по-перше, у термінологічному плані розставити крапки над «і»  – що чим вважати, як вважати і в контексті цієї війни, і в контексті національно-визвольних змагань, і в цілому децентралізаційного процесу», – пояснив Олександр Алфьоров.

Окремо він звернув увагу на необхідність прописати механізми реалізації політики пам’яті: «Йдеться про те, як національна пам’ять моделюється, як контролюється, як популяризується».

Раніше «Главком» повідомляв, що Кабінет Міністрів 27 червня призначив історика Олександра Алфьорова очільником Українського інституту національної пам’яті. Як відомо, до грудня 2024 року цю посаду займав Антон Дробович.

Також «Главком» інформував, що новий голова Українського інституту національної пам’яті (УІНП) Олександр Алфьоров заявив, що одразу після його призначення російські ресурси почали масовану кампанію дискредитації проти нього. За словами історика, Інститут і надалі «говоритиме правду, ламатиме імперські міфи, називатиме речі своїми іменами й виводитиме на світло історичні факти – такими, якими вони є».