Так, у "газовій справі" народного депутата Ярослава Дубневича спостерігаємо унікальний прецедент, коли особу не допускають захищатися, порушуючи фундаментальні засади справедливого судочинства. На жаль, ця унікальність все частіше стає правилом українського правосуддя.

Підключений, але зайвий. Будь ласка, прокурор…

"Газову справу", у якій народному депутату Ярославу Дубневичу закидають організацію схеми незаконного заволодіння понад 2,1 мільярдом гривень при постачанні природного газу на дві ТЕЦ у Львівській області, правоохоронці називають однією з найбільших за обсягом і складністю. У провадженні — понад 350 томів, слідство тривало вісім років. Матеріали передані у Вищий антикорупційний суд, де виникли ситуації, які можна розцінювати як нестандартні з точки зору процесуального права.

Попри те, що сам обвинувачений виявляє бажання брати участь у підготовчих засіданнях дистанційно, ВАКС таку участь не дозволяє, створюючи прецедент порушення принципу favor defensionis — сприяння захисту, як основоположного елементу справедливого судочинства.

Показовим є фрагмент слухання справи 18 березня 2025 року, відображений у журналі судового засідання:

"Адвокат: Оголошення клопотання про обов’язкову участь Дубневича Я.В. у підготовчому судовому засіданні у режимі відеоконференції.

Головуючий суддя: Сікора Катерина Олександрівна — Суд, порадившись на місці, постановив: відмовити у задоволені клопотання про обов’язкову участь Дубневича Я.В. у підготовчому судовому засіданні у режимі відеоконференції. Рішення суду обґрунтовується наступним. Стаття 336 КПК це регламентує. Головуючий констатує що до цієї заяви не додано будь-яких документів що підтверджують місцеперебування обвинувачуваного. Вважаю за необхідне в задоволенні такого клопотання відмовити. Разом з тим, головуючий роз'яснює захиснику позаяк обвинуваченого у нас зараз немає, що ваш клієнт може звернутися з відповідним клопотанням, якщо він вважає за необхідне його належним чином обґрунтувати, надати документи, які підтверджують час перетину кордону, підстави для перетину кордону, підстави для перебування в іншій країні, місце перебування в іншій країні, реєстрацію, взяття на консульський облік і так далі, то таке клопотання може бути розглянуто у майбутньому, і навіть не одне.

Секретар судового засідання: Сичик Владислав Васильович - Видалено з конференції організатором ДУБНЕВИЧ ЯРОСЛАВ ВАСИЛЬОВИЧ.

Головуючий суддя: Сікора Катерина Олександрівна Тоді чи можу я констатувати, що станом на зараз ми вирішили підготовчі питання, і ми можемо переходити до питань статті 314 КПК? Будь ласка, прокурор…"

Повторюваність подібних ситуацій викликає питання щодо їхньої обґрунтованості. Захисник регулярно просить допустити участь підзахисного народного депутата у засіданні, сам Дубневич підключений до відеоконференції, але суд відмовляє на підставі нез'ясованого місцеперебування.

Парадоксальність посилюється фактом, що в іншому провадженні, яке слухається у цьому ж суді, Ярослав Дубневич бере участь у засіданнях за допомогою відеоконференцзв'язку без жодних вимог підтвердження адреси або консульського обліку.

Такий підхід, на мою думку, може не відповідати принципу equality of arms — рівності сторін та викликати сумніви щодо однакового застосування процесуальних норм.

Вигадане правило або коли суд творить власне право

Запровадження відеоконференцзв'язку стало чи не ключовим елементом цифровізації судочинства, забезпечуючи безперервність провадження навіть за умов воєнного стану. Такий формат дозволяє реалізовувати право на участь у процесі без фізичної присутності, що є елементом доступності правосуддя та забезпечення оперативності розгляду справ.

Первинно системою ВКЗ можна було скористатися лише в стінах суду або місць несвободи. Згодом правила спростили і відеоконференцзв'язок став доступним за допомогою власних технічних засобів, електронного підпису і реєстрації в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.

Чинна редакція статті 336 Кримінального процесуального кодексу називає п'ять конкретних підстав для дистанційного провадження:

• неможливість безпосередньої участі учасника з поважних причин;
• необхідність забезпечення безпеки осіб;
• проведення допиту малолітнього або неповнолітнього свідка, потерпілого;
• забезпечення оперативності судового провадження;
• введення воєнного стану або карантину.

Однак цей перелік не є вичерпним, оскільки КПК допускає й інші підстави, які суд визначить достатніми, особливо за умов коли:

• обвинувачений зацікавлений в тому, щоб судове засідання відбулося, не ухиляється від суду та має бажання брати участь у засіданні;
• участь в судовому засіданні у режимі відеоконференції відповідає вимогам КПК України та сприяє належному здійсненню кримінального провадження;
• забезпечується право на безпосередню та обов’язкову участь обвинуваченого у розгляді справи, що стосується його прав та обов’язків;
• особа отримує судовий захист, що є змістом поняття доступу до правосуддя;
• особа надала згоду на отримання процесуальних документів в електронній формі від учасників цього кримінального провадження та інших документів у кримінальному провадження і має офіційну електронну адресу в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі;
• забезпечується дотримання права на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що передбачено стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, при цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень.

Тож, критично важливим є те, що ніде — ані в КПК, ані в Положенні про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, ані в Інструкції з використання підсистеми відеоконференцзв'язку — не встановлено вимоги повідомляти суд про місцеперебування, надавати підтвердження перетину кордону чи ставати на консульський облік.

У ситуації з Ярославом Дубневичем спостерігаємо пряме протиріччя коли у підготовчому засіданні стороною захисту була не тільки ініційована, а й технічно забезпечена участь обвинуваченого в режимі ВКЗ, а головуюча відмовила у допуску до обов’язкової участі посилаючись на причину, якої немає в жодному нормативному акті.

Право на захист під загрозою

Однією із загальних засад кримінального провадження є забезпечення права на захист (пункт 13 частини 1 статті 7 КПК), яке реалізується обвинуваченим особисто або через юридичну допомогу захисника. Це право має пряме конституційне підґрунтя в статті 29 Конституції України, яка гарантує кожному право на правову допомогу.

Згідно зі статтею 42 КПК, обвинувачений має право: давати суду пояснення; збирати і подавати докази; брати участь у проведенні процесуальних дій; заявляти клопотання та відводи; висловлювати думку щодо клопотань інших учасників; одержувати копії документів; оскаржувати рішення; брати участь у судовому розгляді тощо.

Всі ці форми в сукупності і становлять право на захист. Якщо обвинуваченого не допускають до судового засідання з підстав, які не передбачені законом, це може обмежити його можливість реалізувати процесуальні права.

Якщо таке недопущення здійснюється суддею свідомо, то це має ознаки грубого порушення права обвинуваченого на захист і суперечить як національному, так і міжнародному праву.

Європейські стандарти

Описані порушення є прямим втручанням у право на справедливий суд, гарантоване статтею 6 Європейської конвенції з прав людини. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що присутність обвинуваченого в суді є однією з основних гарантій справедливого розгляду кримінальної справи, що випливає зі статті 6 Конвенції. Особливої ваги ця гарантія набуває у провадженні в першій інстанції — саме тоді особа має найширші можливості реалізувати своє право на захист (справи Tierce and Others v. San Marino, §94; Colozza v. Italy, 1985, §§ 27-29).

Відповідно до усталеної практики Євросуду, відсутність обвинуваченого може бути допустимою лише за умови, що він свідомо і недвозначно відмовився від участі або навмисно ухилявся від неї. Причому така відмова має бути обґрунтована й оцінена судами через призму стандарту "інформованої та усвідомленої відмови" (Sejdovic v. Italy [ВП], §§86–87; Lena Atanasova v. Bulgaria, §52). Суд прямо зазначив, що неможливо вважати відмовою від права на участь ситуацію, коли особу не допустили до провадження на підставі припущення, не підкріпленого доказами, що вона уникала правосуддя. Також суд наголосив, що обвинуваченого не можна ставити в ситуацію, коли він має доводити, що не мав наміру ухилятися від суду або що його відсутність зумовлена об’єктивними причинами.

При цьому, як вказано у справі Sanader v. Croatia (§§87–88), вимога повідомляти суд про адресу перебування під час провадження або з’являтися до органів влади лише з тієї причини, щоби зберегти право на участь у слуханні, — є непропорційною. Особливо, коли відмова тягне за собою невиправдану втрату процесуального права.

У контексті цифрових форматів судового розгляду ці позиції набувають нового звучання. Якщо обвинувачений виявив бажання брати участь у засіданні дистанційно та підключився у встановлений час, жодних додаткових формальностей чи підтверджень місцеперебування не вимагається ані Конвенцією, ані КПК, ані здоровим глуздом. Навпаки, відмова у такій участі, не зважаючи на готовність особи до взаємодії з судом, суперечить самій логіці справедливого процесу.

***

Справа Ярослава Дубневича демонструє, як технічні можливості сучасного судочинства можуть перетворитися на інструмент обмеження права на захист. Відмова у допуску до участі у власній справі на підставі підходу, який не передбачений чинним законодавством, може викликати питання щодо дотримання процесуальних норм і впливати на довіру до судової системи.

Технічні можливості мають служити розширенню доступу до правосуддя, а не його обмеженню. Можна припустити, що у ВАКС існує власне бачення щодо застосування відповідних процесуальних норм. Але ж істина полягає в тому, що право на захист є непорушним, незалежно від технічних засобів та способів його реалізації.