Після початку повномасштабної війни мільйони українських родин опинилися в країнах Європейського Союзу. Попри соціальну підтримку, безоплатну освіту та медичну допомогу, яку надають українським дітям у країнах ЄС, через відмінності у законодавстві трапляються випадки, коли місцеві соціальні служби вилучають дітей у громадян, з якими вони перебувають за кордоном. Про масштаби цієї проблеми, про те, як діяти батькам у подібних ситуаціях і що має робити українська держава, розповіла голова Європейської асоціації жінок України, радниця Уповноваженого ВРУ з прав людини Віолетта Дворнікова. 

За її словами, проблема має системний характер.

«З початку війни до Європи виїхали понад 8 мільйонів українців, з них щонайменше третина – діти. Частина родин проживає у стресі, без чіткого правового статусу, іноді – без достатнього розуміння місцевих правил. Це створює ґрунт для конфліктів із соціальними службами. За останніми даними МЗС, ми вже маємо біля сотні випадків вилучення дітей – у Бельгії, Німеччині, Нідерландах, Чехії та Польщі», – зазначає Дворнікова.

У більшості ситуацій приводом для втручання є мовні бар’єри, непорозуміння, стресові реакції батьків, побутові конфлікти або анонімні скарги. Іноді сім’я навіть не розуміє, що спілкування з соцслужбами вже є офіційною процедурою, пояснює вона.

Дії батьків

Дворнікова наголошує: найгірше – не реагувати. Якщо сім’ї за кордоном повідомляють про претензії до батьків, потрібно одразу звертатися по допомогу.

«Батькам у жодному разі не можна ігнорувати офіційні листи чи виклики від органів опіки. Необхідно відразу зв’язатися з українською громадою в країні, з посольством або консульством, і найголовніше – шукати адвоката, бажано з досвідом у сімейному праві та соціальному захисті. Чим швидше буде реакція, тим більше шансів зберегти родину разом», – пояснює вона.

Також варто завжди підтримувати контакт із соцслужбами, зберігати листи, повідомлення, документи і ніколи не дозволяти опіку над дитиною стороннім особам без письмових гарантій і адвокатського супроводу.

Дії держави

На думку Дворнікової, щоб ефективно захищати права українських дітей за кордоном, держава має перейти від точкових рішень до системної політики. Йдеться не лише про реагування в окремих випадках, а про створення чіткої інфраструктури підтримки для наших родин.

«Має бути системний підхід: централізований облік випадків, юридична допомога на місцях, правова підтримка через посольства, комунікація з родинами і головне – координація на рівні держави. Лише так ми можемо гарантувати безпеку кожної дитини за межами України. Ми не можемо залишати українські родини сам на сам із правовими механізмами чужих країн. Це питання національної безпеки – діти не можуть втрачати родини через правову необізнаність чи мовний бар’єр», – наголошує експертка.

Підсумовуючи, Дворнікова підкреслює, що захист українських дітей за кордоном має стати пріоритетом не лише для громадських ініціатив, а й для держави. Особливо зараз, коли мільйони родин опинилися в нових правових реаліях, де їм часто не вистачає знань аби захистити свої права.

Українські родини за кордоном, які зіштовхнулися з тиском з боку соціальних служб, можуть звернутися:

• до Європейської асоціації жінок України; 
• до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини; 
• до Державної служби України у справах дітей;
• або до посольства України в країні перебування.