У Львові відбулася особливо щемлива подія.

Колеги, друзі згадували Ірину Фаріон. Вечір було організовано працівниками катедри української мови Національного університету «Львівська політехніка». Главком вдячний за запрошення.

Говорили люди, які знали Фаріон особисто, працювали, творили, дружили з нею. Їхні спогади цінні, їх можна прочитати за посиланням в коментарях.

У цих спогадах є момент, який заболів мені особливо. Багато хто  брав слово і дорікав українським медіа.

Дорікав тим, що вони роками малювали з Фаріон «Гітлера у спідниці». Бо кожен, хто знав її особисто, десятиліттями спілкувався з нею, засвідчували: насправді ж, при всій своїй емоційності та категоричності, Ірина Дмитрівна точно не була агресивною і злою. Навпаки, вона була надзвичайно добра, ніжна, турботлива, феноменально працьовита і унікально ерудована...

Далі фрагмент виступу колежанки Фаріон Ірини Ментинської з катедри української мови «Львівська політехніки»:

«Мені спадає на думку один епізод... З одного відомого київського телеканалу приїхали молоді журналісти, брали в неї інтерв'ю, а потім попросилися до неї на заняття. Це була лекція з фразеології. Після лекції приходять ті журналісти у захваті і кажуть: «Ви знаєте, ми недавно закінчили університет, але такої пари у нас ніколи не було, це драма-феєрія»... Ми з нетерпінням чекали вечора, повідкладали наші справи і повсідалися перед екранами. Канал показав 20-секундний відеоролик, де Ірина Дмитрівна стояла з простягнутою рукою («зигувала»). Я розумію, що, напевно, аудиторія була амфітеатром, і вона комусь зі студентів з верхніх рядів надала слово. І поряд показали Гітлера. І все.»

На наступний день ми всі прийшли дуже обурені. Вона ж була дуже спокійна і сказала: «А ви знаєте, триває боротьба». Усміхнулася і додала: «А нам своє робити».

Ця історія насправді про те, хто разом з убивцею натискав курок 19 липня 2024 року.

Пам'ятаємо, цінуємо!