У річницю смерті Ірини Фаріон її колеги з Національного університету «Львівська політехніка» зібралися, аби вшанувати пам’ять відомої мовознавиці, викладачки й громадської діячки. Через рік після її відходу колеги кажуть: її присутність досі відчутна у словах, спогадах, у справах, які вона почала. В інтерв’ю «Главкому» вони поділилася спогадами про неї.

У спогадах колег вона постає не як «радикальна і нетолерантна», як її часто зображували медіа, а як чуйна, надзвичайно працьовита, інтелігентна жінка з великим серцем.

«Те, що людям показували по телевізору, зовсім не відповідало дійсності. Насправді вона була неймовірно добра й світла», – згадує Ірина Ментинська, старша викладачка кафедри.

«Її професія – Ірина Фаріон. Вона будувала національну Україну не словами, а чином. Вона не боялася йти сама на свою Голготу», – каже Оксана Микитюк, доцентка кафедри, її близька подруга.

Зоряна Куньч, директорка Інституту гуманітарних та соціальних наук, додає: «Ірина була різною – ніжною і грізною. Вона ніколи не відмовляла тим, хто приходив до неї по допомогу. Її обожнювали студенти».

«Голова розуміє, що її вже нема, але серце не приймає цього. Ми досі чекаємо, що вона знову зайде в аудиторію з новою книжкою», – зізнається доцентка Оксана Литвин.

Олег Паска, директор департаменту освіти ЛОДА, пригадує останні місяці перед її смертю: «Ірина не вірила, що її книжка «Протианглізми» вийде. Але ми зробили все, щоб вона побачила світ. Це її підтримало».

Мирослава Гнатюк, доцентка кафедри, розповідає, як Ірина підтримувала молодих викладачів: «Вона завжди казала: не бійся – вчися до смерті, бо ти носій українськости. Вона була маестро мови, віртуоз риторики і жива енциклопедія».

Попри біль, який не минає, колеги кажуть: Ірина Фаріон залишила по собі не порожнечу, а силу і приклад. Її боротьба – це й досі наша боротьба.

Раніше ми писали, що українська мовознавиця, кандидатка філологічних наук, доцентка катедри української мови Національного університету «Львівська політехніка» Оксана Микитюк у інтерв’ю «Главкому» поділилася спогадами про роки знайомства з Іриною Фаріон. Зокрема, пригадала і першу зустріч.

«Ми познайомилися у вересні 1991 року, коли обидві прийшли на роботу до Львівської політехніки. Я сиділа за столом, і раптом двері неймовірно широко розчинилися і ввійшла Ірина Фаріон. Вона була вбрана в бордову спідницю й червоний светр. Зайшла, як вітер, зайшла, як щось нестримне, вихрове, гаряче. Я відразу чомусь подумала про вогонь, оскільки одяг і навіть червонястий відблиск волосся викликали цю асоціацію (згодом цей вогонь я бачила в усіх справах, які ініціювала Ірина)», – розповіла Оксана Микитюк.