«Главком» із філологинею Ольгою Васильєвою у рубриці «Мовне питання» щотижня розбирають тонкощі української лексики, стилістики, акцентуації, правопису, а також відповідають на запитання читацької аудиторії, які можна надсилати на електронну скриньку info@glavcom.ua з темою листа «Мовне питання».

Вивчаймо мову разом, говорімо та пишімо правильно!

Чи не кожен із нас зі школи знає різницю між особовими та присвійними займенниками: особовий відповідає на питання «кого? що?», а присвійний – на питання «чий?». Утім, вживання на російський лад займенника їх у значенні їхній часто муляє наші вуха та очі в медіа й не тільки.

Зокрема, на касах «Ощадбанку» написано: «Співробітники банку та їх родичі в касах не обслуговуються». Правильно було б «їхні родичі» (бо чиї). Така сама помилка є у статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Правильно було б «їхніх сімей».

Але є і зворотна ситуація, коли слово відповідає на питання не «чий», а «чого? кого?» – коли займенник не присвійний, а особовий. Читаємо в технічному тексті: «Несправності та методи їхнього усунення». Тут треба було вжити їх (бо усунення не чиєсь, а чогось): «Несправності та методи їх усунення». 

Однак бувають випадки, коли важко визначити, присвійний займенник чи особовий. Наприклад, «їх участь» чи «їхня участь»? Кого чи чия? Але частіше вживається присвійний: «їхня участь». Пильнуймо, аналізуймо.

• 1 •

Ірина Баляс: Поясніть, будь ласка, «майстерка» – це фемінітив до слова «майстер» чи таки те саме, що «майстер-клас»? До речі, як пишемо це слово: з дефісом чи разом? 

Слово «майстерка» є у 20-томному академічному тлумачному словнику, має наголос на другому складі й означає теслярство, а не майстер-клас. Утім, оказіонально зараз уживається на позначення і майстер-класу. Як фемінітив не вживається, бо є давнє «майстриня». «Майстер-клас» пишемо з дефісом, адже разом передаємо ті складні слова з іншомовним компонентом, що не вживається як самостійне слово, а «майстер» і «клас» уживаються. «Майстерклас» і «чатбот», написані разом, – це неадаптовані запозичення з англійської (masterclass, chatbot). Однак в англійській мові, наприклад, немає уніфікованого написання слів «таймаут» і «таймкод»: «таймаут» у них і окремо, і з дефісом, а «таймкод» – і окремо, і разом. Тож ми маємо керуватися правилами нашої мови, а не англійської. «Майстер-план» в англійській мові пишуть окремо (master plan). Чи означає це, що й українською треба писати окремо? Ні, ми пишемо з дефісом. Аналогічно – бізнес-план, допінг-контроль, фан-клуб тощо, хай там як їх пишуть в англійській. Отже, майстер-клас я пишу з дефісом і не раджу множити мовних колізій типу «майстерклас, але майстер-план». Ми вже маємо таку: «спортзал, але конференц-зал». Більше не треба.

• 2 •

Микола, Київ: Чому «віч-на-віч» і «тет-а-тет» пишемо з дефісами, а «сам на сам» – ні? 

Відповідь на це запитання колись давала мовознавиця Євгенія Чак у праці «Складні питання граматики та орфографії». Вона посилалася на правопис (ще тодішній, 1960 року, але це положення не змінилося), де сказано, що окремо пишемо словосполучення, які «мають значення прислівників і складаються з двох іменників з одним або двома прийменниками, наприклад: рік у рік, день у день, раз у раз» та ін. Під це правило підходить і словосполучення прислівникового типу, яке складається з двох займенників із прийменником: «сам на сам».

• 3 •

Микита Стаднійчук: Якщо слова, що закінчуються на «шник», ненормативні («атошник», «айтішник»), тоді й «есбеушник», «зеесушник» теж. Як правильно сказати українською? Також цікавлять жіночі назви.

Атовець, айтівець, есбеувець, зеесувець (як натовець, оонівець). Фемінітиви виходять такі: натовка, оонівка, атовка, айтівка. Зверніть увагу: натовка – від абревіатури НАТО (тому не натівка), атовка – від абревіатури АТО (тому не атівка). А от від «есбеувець», «зеесувець» утворюються не дуже природні фемінітиви: «есбеувка», «зеесувка». Для більшої милозвучності та запобігання зяянню можна утворити пари без «у»: есбівець / есбівка (просто від «Служба безпеки») та зеесівець / зеесівка (від «Збройні сили»).

• 4 •

Галина Гончаренко: Часто зараз бачу дивне, як на мене, слово «поточнити» замість «уточнити». Воно старе чи нове?

Нове. Його немає не тільки у старих словниках, а й у сучасних академічних. Не знаю, яка була потреба в цьому слові. Мабуть, щоб не як у російській.

• 5 •

Петро Майбрик: Замовлення на винос, на виніс чи на винесення?

На винос. Перше значення в академічному 20-томному тлумачному словнику (СУМ-20) – дія за значенням виносити. А «виніс» у словнику немає (хіба що як дієслово минулого часу третьої особи однини). Натомість «вивіз» у значенні «вивезення» є. Отже, «самовинос», але «самовивіз».

• 6 •

Анатолій Жирко: Як сказати «столпотворение»? Окрім «натовп» і «юрба».

Сто́впище. Є і в академічному тлумачному словнику, і в старих.

• 7 •

Любов Суховій: Підкажіть, як буде українською «нависаюча повіка»?

Так і буде. До того ж це слово є в СУМ-20. Не бійтесь активних дієприкметників у ролі прикметників. У наступному випуску розберемо цю тему докладніше. 

• 8 •

Олексій Кожушко: Поясніть, будь ласка, слово чарунка. Сімʼя – чарунка суспільства?

Російське слово «ячейка» можна перекладати і як «чарунка», і як «комірка» (залежно від контексту). А сімʼя – це суспільна ланка. Російське «ячейка общества» тут не перекладаємо дослівно.

• 9 •

Олександр Бабушкін: Часто чую, читаю про слово «декілька», хоча мова йде про три чи до десяти одиниць (товару, аркушів тощо). А чому в такому випадку не говорять «кілька», бо «де» означає «десятки»? Наприклад, декілька – це двадцять, тридцять і більше десятків, а кілька – це до десяти, може, до девʼятнадцяти. Цікаво було б почути, прочитати пояснення.

Тлумачний словник подає так: «кілька» – це від трьох до десяти, а «декілька» – просто невелика, незначна кількість. Професор Пономарів, утім, вважав, що обидва слова позначають кількість не більше ніж десять, але перевагу радив віддавати слову «кілька», бо воно входить до складу слів «кількадесят», «кільканадцять», «кількаденний», «кількатижневий», «кількарічний» тощо. 

• 10 •

Людмила Марущенко: Пані Олю, як перекласти «старая перечница» (про стару жінку з поганим характером)? Також поясніть, як правильно: люди похилого віку, старшого, літнього чи якось інакше?

Обережно, далі вікоутискальна (ейджистська), а насправді іронійна лексика: стара порхавка. Порхавка – це їстівний гриб, що смачний лише коли молодий. Ось така аналогія. Що ж до назви людей віком від 60 років, то є нюанси. Фактично всі звичні для нас варіанти тепер неправильні (згідно з положеннями про інклюзію / недискримінацію). Перший звичний нам варіант – «старі люди». Підходить тільки для художньої літератури, бо прикметником «старі» можна образити ту групу людей, яка себе так не ідентифікує, а «бабуся», «дідусь» можна вживати лише в контексті родинних звʼязків. Другий звичний нам варіант – «люди поважного віку». Це недоречний евфемізм, бо поважати треба будь-який вік. Третій варіант – «люди похилого віку». Дискримінаційний, бо похилий – «той, що похилився, опустився». Четвертий негодящий варіант – «люди старшого віку». Старший, ніж який? Пʼятий негодящий варіант – «люди літнього віку», бо це плеоназм: літа – роки, вік – роки. Отже, з погляду мови та здорового глузду залишається один пристойний варіант: «літні люди». Є ще словосполучення «люди третього віку» (активно вживається на Заході), але українців до такого не привчити: кажуть, що воно їм асоціюється з «третім світом» і «третім сортом». Можна також вказувати максимально конкретно: люди 60+ (згідно з класифікацією ВООЗ вік 60–75 років вважається літнім), люди 75+ (вік 75–90 років вважається старечим) та люди 90+ (довгожителі).

«Главком»