Прощання з народним художником України, лауреатом Шевченківської премії із Закарпаття Володимиром Микитою, який помер учора, 16 липня, відбудеться 18 липня в Ужгороді. Про це повідомила донька художника Олена Юрченко-Микита, інформує «Главком».

«З глибоким сумом повідомляємо, що прощальна панахида пам’яті академіка НАМ України, народного художника України, лауреата Національної премії України їм. Т.Шевченка, почесного громадянина міста Ужгород Володимира Васильовича Микити відбудеться у п’ятницю, 18 липня 2025 року, о 12.00 год. у приміщенні Закарпатської обласної філармонії за адресою пл. Театральна, 10, м. Ужгород», – написала донька художника. 

Володимир Микита помер на 95-му році життя учора, 16 липня.  «Сьогодні з першою зіркою зійшла ще одна – душа нашого Нянька, нашого Дідика та Прадідика. Він назавжди залишиться з нами, у багатогранних образах своїх творінь. Кожна картина дихає ним. Спочивай з миром» – писала донька художника Олена.

Володимир Микита – народний художник України, академік Національної Академії мистецтв України, член Національної спілки художників України. Був нагороджений «Орденом князя Ярослава Мудрого» IV і V ступеня.

Художник Володимир Микита був знаковою постаттю для українського мистецтва. Його ім’я нерозривно пов’язане із закарпатською школою живопису. У своїх роботах він глибоко й щиро відображав дух рідного краю, побут, людей і традиції.

Роботи художника зберігаються у багатьох музеях в Україні та за кордоном. Також вдома Володимир Микита створив приватний музей своїх робіт.

«Завершилася епоха визначного сина Срібної землі Володимира Микити, почесного доктора Закарпатської академії мистецтв та багаторічного члена її наглядової ради. Володимир Микита був тим Doctor Honoris Causa, який вчив своїм життям, виступаючи прикладом служіння мистецтву та своєму народу. Жодна подія в закладі не відбувалася без його активної участі», – написали про Володимира Микиту у Закарпатській академії мистецтв.

За словами членів колективу академії, митець стояв біля джерел заснування Академії, він любив цей навчальний заклад, любив студентів, життя і свій край, а любов не буває безплідною.

«Твори Володимира Микити давно стали іконографією архетипів культури нашого краю, де не можемо не згадати його «Ягнятка». Образ посивілого вівчаря, який тримає у натруджених руках крихкий білий клубочок – ягнятко, таке маленьке тендітне беззахисне перед світом життя, яке можеш сховати для себе у стайні, а можеш подарувати іншим. Володимир Микита вибрав другий варіант, подарувавши світ своїх образів нам, допомагаючи сучасникові заглянути за ширму історії, а відтак доторкнутися до життя яке не проминає», – йдеться у дописі академії.

Теплими спогадами про Володимира Микиту поділилася журналістка Тетяна Когутич. За її словами, у 85 років він мав відчуття, що ще не жив, у 94 – боровся з власним тілом за можливість творити.

«Мені здається, що я ще не жив, – казав Володимир Микита взимку 2016-го. – Ювілеї дуже швидко приходять. Здається, 80-річчя було вчора, а п'ять років пройшло… Знаєте, у молодості я відчував, як роки йдуть. Швидко чи тягнуться. А тут п'ять років – як за тиждень. Дуже дивно».

У 85 років, за словами Когутич, митець казав, що ще не створив картин того рівня, якого йому б хотілося. «Я досі в пошуках себе. Нібито в мене є усі титули, які лишень існують. Проте мені здається, що не знайшов я тієї висоти, якої хотілося б досягти. Просто цієї межі нема. Чим вище ти піднімаєшся у якихось творчих інспіраціях – горизонт піднімається разом з тобою, з нової висоти ти бачиш такі простори – це безкінечність! Їх досягнути просто неможливо», – цитує вона Володимира Микиту. 

А вже цьогоріч взимку, пригадує журналістка, у своїй майстерні Володимир Микита розказував про те, як щоденно бореться зі своїм тілом за можливість малювати.

«Мені важко, бо я при такому не жив. Я змагаюся зі своїм тілом. Воно міняється до невпізнаваності, по всіх напрямках: слабне зір, зникає сила в руках та ногах. (...) Зізнаюся вам, що тепер я здебільшого малюю уві сні. Справді, дуже часто сниться сам процес, картини, чітко бачу сюжет і навіть фарби. Деколи, якщо вдається запам’ятати сон, я беру ці ідеї і щось втілюю в реальності. Деколи буває таке, що уві сні приходить рішення щодо роботи, над якою в цей час працюю», – цитує Микиту журналістка.

Тетяна Когутич навела кілька цитат, якими запам'ятається Микита:

«Я відчуваю Бога постійно і всюди – навіть у маленькому листочку, у квіточці. Маю переконання, що все наше оточення – то є Бог. Тому я без Нього не буваю. Це моє трактування, тому бути фальшивим десь у якійсь деталі – це вже гріх. І ще – ми там вище з вами говорили про любов. Так от, вона має наповнювати весь простір вздовж і впоперек, не сміє бути місця ненависті. Так, є багато зла, є злі люди, але для чого їх ненавидіти? Їх треба жаліти, бо вони уже дуже нещасні – тим, що злі. Вони уже покарані. Мене часто питали, чому я не критикую бездарність. Пояснював, що нема чого критикувати, бо у нього нема таланту, він уже й так покараний, нащо мені ще раз робити йому боляче?».

«Минуле кожного залежить від стилю життя самого чоловіка. Своє життя людина сама собі будує. У мене є світоглядна система, я її притримуюся, тому у мене було те минуле, яке я собі сам зробив».

Нагадаємо, 11 липня у Києві, в Національній філармонії, відбулася церемонія прощання з видатним українським композитором та Героєм України Ігорем Покладом.