Чергова зміна уряду України і призначення нового прем'єра Юлії Свириденко змушує осмислити пройдений шлях і визначити ті відправні точки, які зможуть дати імпульс економічному зростанню. Виклик жорсткої війни, морської блокади та внутрішніх прорахунків наклав свій відбиток на економічний розвиток. Проте варто віддати належне прем’єр-міністру Денису Шмигалю за витримку і здатність ставити державний інтерес вище свого его, навіть в час коли це треба було робити зціпивши зуби.

Триває четвертий рік повномасштабної війни , яка принесла багато людських жертв і економічних втрат. Українська економіка опинилася в ситуації, коли мільйони громадян виїхали за межі країни, сотні тисяч працездатних осіб були мобілізовані на фронт, десятки тисяч підприємств були змушені зупинити роботу.

Війна – неринкове явище, і тому потребує активної ролі держави у створенні стимулів та гарантій для приватного сектора. На жаль, до сих пір невирішеним завданням залишається повноцінне переведення національної економіки на військові рейки із ефективною централізованою системою мобілізації та перерозподілу ресурсів економіки (фінансових, трудових, матеріальних).

Міжнародна допомога – ключовий елемент підтримки економіки. Завдячуючи ефективній роботі уряду на міжнародній арені (насамперед роботі Міністерства фінансів) Україна отримала колосальні обсяги воєнної та фінансової допомоги від партнерів (близько $150 млрд за 2022-2025 рр.). За рахунок цієї допомоги щороку забезпечується понад  20% національного ВВП. Однак, дуже мала частина міжнародної допомоги (лише близько 11%) залишається в Україні та йде на підвищення економічного потенціалу країни.

Економічне відновлення залишається слабким. Темп річного приросту ВВП за 2024 р. становив +2,9 % а в поточному році – лише +1,0%, що значно нижче прогнозів. Рівень реального ВВП у 2025 р. становить лише 77% відносно довоєнних показників. На даний момент жодна з виробничий галузей економіки не відновила свій довоєнний рівень. Промисловість втратила значну частину власних виробничих потужностей і формує найбільший негативний внесок у рівень ВВП. Зростання торгівлі обмежене пригніченим приватним споживчим попитом. Галузі сільського господарства, транспорту та будівництва демонструють найбільш інтенсивне відновлення, проте ще не надолужили падіння 2022 року.

Рівень імпортозалежності економіки суттєво збільшився і перевищує 50% ВВП.  Експорт лише наполовину покриває імпорт. Торговий дефіцит товарів складає близько $40 млрд в річному вимірі. Основні причини значного торговельного дефіциту – воєнні потреби, значний імпорт енергетичного обладнання та енергоносіїв, руйнування потужностей підприємств-експортерів, порушення транспортних маршрутів для експорту, низька конкурентоспроможність українського виробничого сектору.

Фактори низьких темпів приросту ВВП: низька інвестиційна активність та дефіцит трудових ресурсів.  Поточний рівень капітальних інвестицій становить лише 5–6 % ВВП, що вдвічі нижче довоєнного рівня і в четверо нижче середньосвітових показників. Ключові фактори стримування інвестицій: продовження війни, жорстка монетарна політика, логістичні та інфраструктурні обмеження. За 2022-2025 рр. з України виїхало 6,9 млн осіб (17% довоєнного населення). Кількість зайнятих в реальному секторі скоротилася на 2 млн. осіб (на 20%) порівняно з довоєнним періодом, з них 750 тис. було мобілізовано до ЗСУ.   Відновлення втраченого потенціалу відволікає ресурси від інвестиційного розвитку.

Ключове завдання уряду – забезпечити ефективну мобілізацію та  перерозподіл ресурсів на цілі максимального зміцнення оборонного та економічного потенціалу країни. Новостворене Міністерство ресурсів мало б відгравати провідну роль у розв’язанні цього питання.

Зрозуміло, що перехід до активного відновлення економіки стримується воєнними ризиками, дефіцитом робочої сили, жорсткою процентною політикою центрального банку, низьким рівнем інвестицій, проблемами енергопостачання. Інфляція переважно визначається структурними чинниками, пов'язаними із ростом цін виробників, підвищенням тарифів, девальвацією та наслідками минулорічних погодних умов.  На ринку праці одночасно спостерігаються і дефіцит кадрів і структурне безробіття. Очікуване припинення воєнних дій посилюватиме дисбаланси на ринку праці унаслідок формування надлишку робочої сили з демобілізованих солдат та мігрантів.  Основний внесок у відновлення економіки в 2025 р. забезпечила сфера послуг – торгівля і державне управління. Відновлення ВВП відбувається переважно за рахунок сфер, які не формують нового виробничого потенціалу.   В 2025 р. розширився торговий дефіцит, що стало наслідком слабких темпів приросту внутрішнього виробництва та збільшення потреб у критичному імпорті після ворожих обстрілів. Негативний ефект від розширення торгового дефіциту склав близько 7 відс.п. падіння реального ВВП за 4 міс. 2025 року.   Державний та приватний попит – основні компоненти приросту сукупного попиту у 2025 році. Однак, рівень приватного споживання та інвестицій залишається значно нижчим довоєнного рівня.   Міжнародна допомога зіграла ключове значення в підтримці попиту. За рахунок міжнародної допомоги профінансовано 18% видатків державного бюджету, однак ефективність її використання для розвитку виробничого потенціалу залишається низькою – лише 11% допомоги пішло на розширення гривневих оборотів реального сектору.

Держава має створити умови для активного залучення бізнесу до питань економічного відновлення , а також сама бути активним гравцем – здійснювати державні інвестиції в галузі критичної інфраструктури, сприяти збереженню та розвитку гуманітарного капіталу, проводити ринкові реформи, фінансувати оборонне замовлення.

Економічна доктрина для бізнесу має включати чотири блоки: доступ до ринків збуту, доступ до трудових ресурсів, доступ до фінансування, доступ до страхування від воєнних ризиків.

• Доступ до ринків збуту має передбачати сприяння збуту української продукції на міжнародних ринках (включаючи умови безмитної торгівлі на ринках країн-партнерів), підтримка інфраструктури логістичних шляхів та каналів збуту продукції, удосконалення практик державних закупівель (включаючи операції Держрезерву).
• Доступ до трудових ресурсів має включати допомогу Уряду у пошуку кваліфікованих працівників (в т.ч. серед закордонних мігрантів), участь у підготовці та перепідготовці кадрів, підтримка інвестицій у роботизацію та автоматизацію виробничих процесів для заміщення фізичної праці.
• Доступ до фінансування має передбачати умови доступного банківського кредитування, програми кредитної, гарантійної та грантової підтримки держави, спрямування міжнародної допомоги на відновлення і розвиток бізнесу.
• Страхування повинне передбачати компенсаційні механізми від збитків, заподіяних воєнними факторами.

Окремий акцент державних програм підтримки бізнесу необхідно робити на проектах локалізації виробництва та імпортозаміщення. Це дозволить не тільки підвищити виробничу продуктивність економіки, а й знизити валютні ризики.

Поточний дефіцит держбюджету (без грантів) становить близько 23% ВВП (на річному горизонті останніх 12 місяців), що вище визначених на 2025 рік параметрів Закону про бюджет (22% ВВП). Поточні темпи доходів перевищують поточні темпи видатків, однак потреби країни в оборонних видатках постійно зростають.   Дефіцит формує суттєвий стимулюючий вплив на економіку. Однак, обсяг фіскальних стимулів компенсує лише близько 2/3 втрат сукупного попиту порівняно з довоєнним періодом.   Переважання воєнних витрат та ризики воєнної невизначеності знижують мультиплікативний ефект державних видатків. Воєнні витрати фундаментально не створюють нової ринкової доданої вартості, а невизначеність спонукає населення до заощаджень на майбутнє замість поточних витрат, які б стимулювали попит. Рівень покриття потреб бюджету власними доходами у 2025 р. становить близько 60%. Для покращення ситуації необхідне розширення податкових джерел фінансування фіскального дефіциту та покращення якості адміністрування платежів (зокрема в рамках реалізації Національної стратегії доходів на період до 2030 року). Суттєвий ризик існує з боку фінансування дефіциту за рахунок нових розміщень ОВДП. Висока вартість внутрішніх запозичень формує ризики для боргової стійкості державних фінансів

Податки

Курс податкових реформ, розпочатий в 2024 році, має бути продовжено у майбутньому з орієнтацією на підвищення справедливості податкової системи, зростання бюджетного потенціалу податків і прийняття податкових норм acquis Європейського союзу, підвищення ефективності та зниження корупційності податкового адміністрування.

Державні інвестиції

Важливо зміцнювати інституційну і правову базу для реалізації державних інвестицій із застосуванням міжнародних стандартів. Стратегічна інвестиційна рада вже затвердила Середньостроковий план пріоритетних публічних інвестицій держави на 2026–2028 роки. Підзвітність та підконтрольність публічних інвестицій невід’ємна запорука їх ефективності.

Гуманітарний та трудовий капітал

Держава повинна виконувати активну роль арбітра у питанні забезпечення соціальної справедливості. Запровадження диференційованої системи оподаткування доходів, підвищення податків на багатство – можливі варіанти посилення перерозподільчої ролі фіскальної політики. Більш справедливий розподіл доходів сприяє більш продуктивному їх використанню в економічному обороті країни.

Потрібні спеціальні програми для залучення ветеранів, жінок та людей з каліцтвами до продуктивної участі в функціонуванні тилової економіки. Країна одночасно стикається як з проблемою дефіциту трудових ресурсів, так і з проблемою структурного безробіття в окремих категоріях незадіяних осіб.

Державний борг

Потрібне проведення подальшої реструктуризації зовнішнього державного боргу, відстоювання переговорної позиції щодо отримання знижки (дисконту) не менше 60% від номіналу боргових зобов'язань.

Судова і правохоронна ситсема

Продовження структурних реформ у судовій та правоохоронній системі покращуватиме міжнародний імідж України і слугуватиме базисом для залучення додаткового зовнішнього приватного та офіційного фінансування, а також стимулюватиме внутрішні інвестиції.

Взаємодія з НБУ

Жорстка монетарна політика призводить до стиснення мультиплікатора грошової маси, гальмування роботи фінансових посередників та пригнічення економічного відновлення. В економіці та банківській системі накопичені колосальні фінансові ресурси, однак їх перерозподіл на інвестиційні цілі через фінансових посередників здійснюється вкрай слабо. Кошти значною мірою «заморожуються» у банківській системі та у готівковій іноземній валюті. «Антиінфляційна» ефективність монетарної політики залишається низькою, оскільки в економіці домінують структурні шоки, а канали трансмісії монетарної політики є слабкими. Вартість кредитних ресурсів є вищою очікуваних темпів росту виробництва, що обмежує залучення кредитів у економіку, знижує конкурентоспроможність реального сектора. Висока вартість кредитного ресурсу призводить до зростання кредитних ризиків. Обслуговування кредитів утруднене погіршенням перспектив економічного зростання (на 2025 р. прогноз приросту реального ВВП становить +2,7% проти +2,9% у 2024 році, поточні темпи зростання становлять лише +1,0%).  Висока вартість позичкового ресурсу обмежує можливості держави здійснювати стимулюючу політику підтримки реального сектора та негативно впливає на боргову стійкість державних фінансів. Банківська маржа залишається високою (10-12%), що знижує ефективність початкового імпульсу облікової ставки та дестумулює потенційних вкладників від гривневих заощаджень. Прибутки банків суттєво зросли без адекватного нарощування послуг фінансового посередництва, що призводить до постійного виникнення питання щодо застосування фіскальних інструментів для справедливого перерозподілу доходів економіки, відповідно до ключових функцій фіскальної політики.

***

Функціонування економіки неодмінно пов’язане із грошовим обігом. Надмірна жорсткість монетарних умов, посилена неринковими структурними шоками, здатна кардинально загальмувати економічну активність – грошові кошти залишатимутися в рамках фінансової системи і не надходитимуть в проекти економічного відновлення. Тому важливим аспектом нормалізації економічного відновлення є конструктивна взаємодія між центральним банком та Урядом в питанні проведення єдиної скоординованої політики макроекономічної стабілізації, спрямованої на підтримку конкурентоспроможності реального сектора та розвиток ринкових фінансово-кредитних відносин.