Заступник голови Ради безпеки Російської Федерації та колишній президент Росії Дмитро Медвєдєв висміяв американського президента Дональда Трампа після того, як той висунув так званий 50-денний ультиматум Росії та союзникам цієї країни, які продовжують економічне співробітництво із режимом Путіна. Медведєв назвав заяви Трампа декоративним ультиматумом і підкреслив, що американський президент розчарував войовничу Європу. Дійсно, у російській столиці на останні заяви американського президента не звернули особливої уваги, ба більше, — московська біржа пішла вгору після того, як Трамп завершив свою зустріч із генеральним секретарем НАТО Марком Рютте, на який і виголошувалися відповідні заяви. Однак чи дійсно заяви Трампа є такими безпечними для російського керівництва? І чи дійсно Медвєдєву, який вже кілька разів спростовував свої заяви після відповідних коментарів американських і західних політиків, так, до речі, відбувалося і з Трампом також, варто сміятися над американським президентом? П'ятдесят днів — це дійсно досить довгий термін, який дозволяє Російській Федерації без будь-яких серйозних проблем продовжувати наступ на українські позиції, а також здійснювати систематичні обстріли українських міст і селищ, таким чином, руйнуючи військово-промисловий комплекс України й примушуючи українських громадян замислитися про капітуляцію перед Росією, на яку продовжує розраховувати Путін. Але, з іншого боку, Трамп наголошує на тому, що надасть Україні нову зброю. Читайте також: Трамп відповів Китаю: "Ми не дамо Україні програти"Ця зброя, звісно, має стримати російський наступ, який і без цього фактично виглядає нереальним в тій позиції, в якій зараз перебувають збройні сили РФ на українській землі. Постачання нових систем протиповітряної оборони для України також створює проблеми для подальших обстрілів української території російськими загарбниками. Ну і зараз у західних медіа підкреслюють, що Сполучені Штати можуть дозволити Україні завдавати ударів вглиб Росії ракетами ATACMS, які й без цього є на озброєні у Сил оборони України. Таким чином, вже невдовзі можуть запалати численні військові та енергетичні об'єкти у Російській Федерації, що, звісно, створить додаткові проблеми для російської економіки, і без того виснаженої санкціями та війною. Звісно, можна вважати, що ця економіка пережила найбільш серйозний санкційний тиск Заходу, і тепер Путін у Союзі з Китайською Народною Республікою може впевнено дивитися у воєнне майбутнє. Але ось обіцянка 100% мита для країн, які продовжуватимуть купувати нафту у Російської Федерації, дійсно створює певні проблеми для російського енергетичного комплексу. Росія залишається державою, бюджет якої пов'язаний насамперед із постачанням енергоносіїв. І будь-які проблеми із таким постачанням зменшують можливості російського бюджету і плани Путіна щодо багаторічної війни з Україною. До цього виступу Трампа великим союзником російського президента залишався навіть не Китай, а час. Саме багаторічна війна на виснаження України, як розмірковував російський президент, рано чи пізно поставить крапку на історії сусідньої держави й дозволить йому приєднати українські території до Росії якості звичайнісінькі області Російської Федерації, що, своєю чергою, дозволить перейти до відновлення кордонів колишнього Радянського Союзу, які стануть кордонами нової Росії. Але от тепер, коли у Росії може елементарно не вистачити грошей на цей імперіалістичний експеримент свого другого президента, Путіну доведеться замислитися і про те, чи не очікує на РФ доля Радянського Союзу. Радянські керівники настільки захопилися гонкою озброєнь із США та іншими країнами Заходу, що не помітили, як історія їхньої злочинної людиноненависницької держави добігла кінця. Хоча на такий фінал, хочу нагадати, не розраховували і лідери тодішнього Заходу, готові до подальшого протистояння із комуністичною системою. Очевидно, що і Рональд Рейган, і Франсуа Міттеран, і Маргарет Тетчер хотіли співіснування із більш передбаченим Радянським Союзом, а не загибелі комуністичної імперії й найбільшої кризи у її існуванні практично з часу перемоги більшовиків у 1917-20-му роках. На РФ Путіна і Медвєдєва може очікувати та ж сама безславна доля. Читайте також: 50 днів від Трампа для Путіна. Це зрада чи перемога?Дональд Трамп, очевидно, хотів би примусити російського президента до компромісу і призупинення військових дій в Україні, і підкреслює, що налаштований рішуче. Але реально американський президент просто втягує російське керівництво у новітню гонку озброєння із Заходом і боротьбу за те, щоб довести, що "Росії ніхто і ніколи нічого не буде диктувати". Путін може обрати саме брежнєвсько-андроповську тактику поведінки із керівництвом Сполучених Штатів. Продовжувати нарощувати свій темп наступу в Україні, обстріли української території, не зважати на ультиматуми Трампа, які у Кремлі вважають декоративними. Американський президент і надалі буде сприйматися Путіним або як людина, яку можна просто обвести навколо пальця і таким чином створити для себе вигідні умови для подальшої війни з ненависною Путіну, Україною, або просто ігнорувати, коли Трамп виступає зі своїми попередженнями. А Трамп буде нарощувати свої заяви щодо Росії та дії щодо допомоги Україні, сподіваючись, що рано чи пізно російське політичне керівництво усвідомить важливість компромісу із Вашингтоном. А цього компромісу не буде. Буде нарощування війни та кризи на пострадянському просторі. Путін буде шукати слабких місць Трампа не тільки, коли мова йде про російсько-українську війну, але й коли мова йде про інші регіони світу. Росія буде нарощувати своє співробітництво з Іраном та Північною Кореєю, щоб створити для США нові кризові моменти, а Трамп буде відповідати на ці виклики Путіна. І зрештою, російська економіка може не витримати цього шаленого темпу боротьби й за часів або Трампа, або його спадкоємця, почнеться криза на пострадянському просторі, яку можна буде порівняти з кризою колишнього Радянського Союзу. Криза, яка може охопити не тільки саму Росію, але й інші колишні радянські республіки, які будуть втягнуті або у конфронтацію з Росією, як Україна, або залишатимуться в тіні її амбіцій, як Білорусь. І в цій ситуації результати такої кризи передбачити буде дуже важко, як важко було наприкінці 80-х - на початку 90-х років передбачити результати краху Радянського Союзу. ДжерелоПро автора. Віталій Портников, журналіст, лауреат Національної премії України ім. ШевченкаРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.