Знайти собі роботу після завершення служби – це про почуття безпеки, про можливість закривати потреби своєї сімʼї, а також – спроможність відновлювати своє здоровʼя після травм і поранень. Дані одного з досліджень "Принципу" показують, що вже зараз майже половина опитаних військових передбачають труднощі з працевлаштуванням. Крім цього, чимало з них вважають, що будуть змушені працювати не там, де хотітимуть, а там, де їх просто будуть готові взяти.  

"На гражданці все, що він отримав, це робота охоронцем в АТБ"

Поділюсь не зовсім очевидними цифрами із дослідження "Перехід від військової служби до цивільного життя: контексти, досвіди, рішення", яке провів "Принцип". Опитували тих, хто ще на службі, й тих, хто вже звільнився. Здавалося б те, що ветерани бачать себе охоронцями, це стереотип. Але понад 17% ветеранів справді вважають, що в цивільному житті їм легше буде знайти роботу саме у сфері охорони та безпеки, при тому, що лише 7% заявляють, що хотіли б цим займатись. Таку різницю у цифрах можна побачити в різних сферах діяльності. Тобто ветерани почуваються обмеженими у своїх можливостях через певні упередження або особистий негативний досвід. 

Робота очевидно є важливою опорою у поверненні в цивільне життя. Наші дослідники припускають – якщо ветерани будуть іти туди, де їх ймовірніше візьмуть на роботу, а не туди, де вони хотіли б реалізуватися, це може погіршити якість їхнього життя та підвищити ризик появи залежностей. 

"Пацан був командиром відділення, командиром машини, сержантом бойовим, який командував людьми... І ось він повернувся на гражданку, а він на*уй нікому не потрібний. На гражданці все, що йому світило і все, що він отримав, це, робота охоронцем в АТБ. Я ось щоразу приїжджаю, дивлюся на нього і розумію, що він чахне. Він нещасний був на гражданці, тому що він був галімим охоронцем у АТБ, якого ніхто не поважав. Зате він повернувся до армії, на свою улюблену роботу. І загинув на роботі, яку він любив усе життя", — респондент дослідження. 

Роботодавцям варто розуміти, що ветеран за час служби набуває нові цінні навички та знання. Варто дивитись не лише на цивільний досвід в оцінці кандидата, а ще й на мотивацію людини. Хай навіть він не буде "ідеальним" кандидатом поки що, та  готовність вчитись зіграє важливу роль в перспективі.  

Пошук сенсів після того, як був дотичний до найважливіших подій

Ми не можемо заплющити очі на те, що людям з бойовим досвідом бракуватиме відчуття сенсу в цивільній роботі. Звісно, це стосуватиметься далеко не всіх. Проте роботодавцям треба зважати, що ви матимете людей на ринку, які були причетні до творення історичних подій.

"З погляду психології, то людині, яка там відчула кров, ну, я просто говорю, як воно є, якусь відповідальність відчував якусь, знаєте, приналежність до чогось вищого, до чогось цікавішого, ніж робота в офісі або каторга на шахті. Цій людині дуже важко до цього повернутися", — респондент дослідження. 

Окрім армії, є сфери, робота в яких також має важливе значення під час війни, наприклад, оборонна сфера, державна служба, громадська діяльність. Про це потрібно розповідати ветеранам, пояснювати їх значущість. В цьому можуть бути корисними послуги з карʼєрного консультування та профорієнтації, які допомагають зрозуміти, як рухатись далі і де ефективно застосувати свій досвід. Серед ветеранів, яких ми опитали, третина зверталась по допомогу з профорієнтацією та працевлаштуванням і лише 1,9% з них її отримали. 

Такі послуги потрібно розвивати особливо у громадах. Ветерани можуть повертатись із заниженою самооцінкою як кандидати на цивільному ринку праці, зневіреними, з упередженнями, що їх не візьмуть, бо вони ветерани або мають інвалідність. Індивідуальна робота з людиною через консультування може бути помічною. 

Немає часу на відновлення, бо потрібно заробляти на життя

Для військових без досвіду звільнення (понад 60%), і для тих, хто має такий досвід (понад 40%), у майбутній цивільній роботі найважливіше – мати високий дохід та достатньо часу для родини й власного відновлення. Важливо розуміти, що після демобілізації часто потрібен час на відновлення здоровʼя, особливо зараз, коли більшість звільняються після тяжких поранень. Проте чи є ця можливість насправді? Тут держава може підтримати у вигляді фінансової подушки на перші місяці після звільнення. Щоб людина без додаткового стресу відновилась і мала час зрозуміти, що робити далі. 

Є хороші практики, коли працедавці зберігають робоче місце і зарплату. Загалом, важливо розуміти, що бути гнучкими працедавцями — це вже не про соціальну відповідальність, це обовʼязок суспільства. Якщо ветеран не може повернутись за станок, бо втратив руку, запропонуйте йому навчання, перекваліфікацію, щоб він міг обійняти іншу посаду. Майже 39% опитаних зазначили, що в разі звільнення хотіли б скористатися курсами для відновлення професійних навичок або опанування нової професії. І державі, і бізнесу варто запроваджувати більше таких програм підтримки – у різних сферах.

Супровід ще під час служби

Понад 30% опитаних військовослужбовців зазначили, що потребуватимуть підтримки з працевлаштуванням після звільнення. Тобто люди ще на службі почуваються невпевнено щодо того, чим займатися після виходу з армії. Підтримку можна надавати, не чекаючи їхнього звільнення. Звісно через активні бойові дії запустити такий процес буде нелегко, але, наприклад, служби супроводу можуть налагоджувати комунікацію з військовими, дізнаватись їхні потреби та інформувати, де отримати послуги відповідно до запиту людини. Це може значно спростити подальший перехід в цивільне життя і пошук свого місяця на ринку праці. 

Фахівці "Принципу" рекомендують Міністерству оборони провести піврічний пілотний проєкт на базі кількох військових частин, щоб протестувати такий супровід під час переходу в цивільне життя. Результати цього пілоту дозволять побачити, що працює, що ні, та які підрозділи у в/ч мають за це відповідати.

Масі Найєм , військовий, співзасновник правозахисного центру для військовослужбовців "Принцип"