Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Дмитра Лященка. 

Старший солдат Дмитро Лященко поліг 23 листопада 2024 року внаслідок ворожого артобстрілу під час бойового завдання поблизу міста Вовчанськ на Харківщині. Група, яка працювала над замінуванням території, потрапила під артобстріл. Загинули майже всі. Протягом місяця Дмитра вважали зниклим безвісти, але потім його тіло змогли евакуювати та передати родині. Захисникові назавжди 32 роки. Про це повідомляє «Главком» із посиланням на Меморіал героїв.

Дмитро народився 17 березня 1992 року в селі Козіївка Харківської області. У родині було двоє дітей. Батько працював стоматологом у місцевій лікарні, а мама прибиральницею. Хлопець взяв приклад з тата й опанував професію зубного техніка в Харківському медичному коледжі. Шукав роботу за спеціальністю, підробляв у приватній лабораторії. Але триматися фаху було вкрай важко: щоб добре заробляти, потрібно було роками практикуватися за невелику зарплатню.

Дмитро з юності мав серйозні стосунки, потрібно було забезпечувати сім’ю, тож невдовзі покинув медицину. Після весілля переїхав із родиною до Харкова, де у 2019 році влаштувався у «Нову пошту».

Того ж року чоловік долучився до війська, боронив незалежність України на території ООС. Після повномасштабного вторгнення воював у лавах 164-ї радіотехнічної Слобідської бригади. У вересні 2024-го Дмитро перекваліфікувався та став мінером у складі 71-ї окремої єгерської бригади.

«Вільного часу було мало, але ми завжди намагалися його проводити активно. Їздили у різні цікаві місця у Харкові й за містом, рибалити на річці в рідному селі. А ще у Діми була мрія – поїхати на море. Довго не виходило: то дітки були малі, то коронавірус завадив. А потім завадила війна. Влітку 2024 року чоловікові дали довгоочікувану відпустку, і ми поїхали до Одеси, здійснили Дімину мрію. Відпочили, як востаннє. Так, власне, і вийшло. Друзів у нього було небагато, але приятелів безліч. Він був дуже добрим, щирим, відкритим, позитивним, неконфліктним. Вдома робив все, що потрібно. Тепер, коли його не стало, я зрозуміла, що на мені були тільки діти. Наразі я маю навчитися жити зовсім по-іншому. Та найболючіше інше – пояснювати маленьким діткам, що тата більше немає», – розповіла дружина Оксана.

Посмертно воїна нагородили орденом «За мужність» III ступеня та нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Комбатанський хрест».

З найближчих у Дмитра залишилися батьки, дружина та діти.

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув у боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.